Програміст Енді Гаверлі запропонував радикальний спосіб боротьби зі зміною клімату — підірвати надпотужний ядерний заряд під дном океану. На його думку, вибух міг би подрібнити базальт і прискорити поглинання вуглекислого газу, але науковці назвали ідею небезпечною та безвідповідальною.
Ідею запропонував програмний інженер Microsoft Енді Гаверлі, який на той час навчався в аспірантурі Рочестерського технологічного інституту. Професійної освіти у сфері кліматології чи ядерної фізики він не має.
У своїх розрахунках Гаверлі спирається на відомий метод посиленого вивітрювання гірських порід. Лужні породи, зокрема базальт, можуть реагувати з розчиненим у морській воді вуглекислим газом і зв’язувати його у стабільних мінералах.
Проблема в тому, що для масштабного застосування цього методу базальт потрібно подрібнювати, а це потребує великої кількості енергії та часу. Гаверлі запропонував замінити механічне дроблення одним надпотужним вибухом.
За його оцінкою, щоб зв’язати обсяг вуглецю, еквівалентний приблизно 30 рокам глобальних викидів, знадобився б вибух потужністю близько 81 гігатонни в тротиловому еквіваленті.
Для порівняння, радянська «Цар-бомба», найпотужніший ядерний заряд, який коли-небудь випробовували, мала потужність близько 50 мегатонн. Запропонований вибух був би приблизно у тисячу разів потужнішим.
Гаверлі пропонував розмістити заряд на глибині кількох кілометрів під плато Кергелен у Південному океані. Він припускав, що товща води та гірських порід могла б частково стримати радіацію.
Схожі за задумом експерименти вже проводили у XX столітті. У США діяла програма Project Plowshare, в межах якої ядерні вибухи розглядали як інструмент для будівництва каналів та інших інженерних робіт.
Втім, жоден із тих експериментів навіть близько не наближався до масштабу, який пропонує Гаверлі.
Сам автор оцінював можливу вартість проєкту приблизно у 10 млрд доларів і стверджував, що радіаційний вплив можна буде стримати. Однак його розрахунки не проходили незалежного наукового рецензування.
Науковці поставилися до ідеї різко критично. Доцент Лундського університету Вім Картон заявив, що вона нагадує небезпечні геоінженерні проєкти середини XX століття.
Фахівці також сумніваються, що базальт після такого вибуху зв’язуватиме вуглець із потрібною швидкістю. Крім того, залишаються питання щодо радіаційного забруднення, шкоди для океанських екосистем та міжнародних заборон на ядерні випробування.
Тому наразі пропозиція існує лише як нерецензована теоретична робота. Практичних планів реалізовувати такий експеримент немає.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
About the Author
