П’ятий палець людської стопи вже не виконує тієї роботи, для якої був потрібний далеким предкам. Проте еволюція не зробила його непотрібним: він досі бере участь у підтриманні стійкості під час руху.
Одну з найцікавіших особливостей мізинця виявили під час дослідження рентгенівських знімків стоп понад 900 дорослих. Приблизно у 40% людей дві його крайні фаланги фактично утворюють одну кістку.
Для сусідніх пальців така будова значно менш характерна. У четвертого пальця зрощення трапляється рідше, а для третього воно майже не властиве.
Така мінливість може свідчити про те, що точна будова мізинця вже не настільки важлива для людини. Для порівняння, великий палець має значно стабільнішу анатомію, оскільки бере активну участь у ходьбі та бігу.
Причину потрібно шукати в далекому минулому наших предків. У шимпанзе та горил стопи пристосовані до хапання: пальці довші й вигнуті, а великий відставлений убік, що допомагає тваринам триматися за гілки.
У предків людини стопа поступово перебудувалася під пересування на двох ногах. Великий палець опинився поруч з іншими та став важливим елементом відштовхування від поверхні, тоді як решта пальців із часом укоротилися.
Дослідження 2009 року показало практичну перевагу такої зміни. Довгі пальці змушують м’язи виконувати більше роботи під час ходьби й особливо бігу, тому коротша стопа виявилася вигіднішою для пересування.
Мізинець опинився на зовнішньому краї стопи й майже не залучений до основного поштовху вперед. Після того як предкам людини перестала бути потрібна здатність хапатися стопами за гілки, колишня функція цього пальця значною мірою втратила актуальність.
Проте це не означає, що мізинець продовжує помітно зменшуватися з кожним поколінням. Еволюційні зміни такого масштабу відбуваються протягом величезних проміжків часу, тому різниці між стопами кількох близьких поколінь практично не буде.
Мізинець також не можна назвати повністю марним. Зовнішня частина стопи приймає на себе частину навантаження, а п’ятий палець допомагає людині підтримувати рівновагу та стійке положення тіла.
Водночас втрата цього пальця зазвичай не позбавляє людину можливості ходити. Стопа здатна пристосуватися, а зрощення двох фаланг, яке виявили у значної частини людей, практично не змінює її роботу.
На стан м’язів стопи може впливати й те, що людина носить. В одному з досліджень у чоловіків, які звикли до легких сандалій, окремі м’язи були розвинені сильніше, ніж у тих, хто користувався звичайним взуттям.
Однак такі зміни протягом життя не означають, що вони передадуться наступним поколінням. Тому вузьке або інше сучасне взуття саме по собі не призведе до того, що майбутні люди народжуватимуться лише з чотирма пальцями.
Наукових доказів поступового зникнення людського мізинця також немає. Для порівняння, предкам коней знадобилися десятки мільйонів років еволюції, щоб перейти від кількох пальців до одного головного.
Отже, п’ятий палець справді втратив значну частину своєї давньої функції та став меншим разом із перебудовою людської стопи. Але він усе ще допомагає розподіляти навантаження і підтримувати стійкість, тому підстав очікувати його зникнення немає.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
About the Author
